Расторжение или признание недействительными договоров кредита или ипотеки
Неуплата кредита
Наши адвокаты осуществляют признание кредитных договоров, договоров ипотеки недействительными. А так же расторжение договора поручительства.
Ссылка на источник - реестр судебных решений Украины. http://reyestr.court.gov.ua/Review/45734915
Справа № 522/23167/14-ц
Провадження № 2/522/1227/15
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем УКРАЇНИ
«22» червня 2015 року
Приморський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого судді Погрібного С.О.
за секретаря судового засідання Солодкої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки,
в с т а н о в и в
Позивач звернувся до суду із вказаними вимогами, просив суд визнати недійсним кредитний договір №05/06/2006/840-К/134 від 08 червня 2006 року, іпотечний договір від 08 червня 2006 року, укладені між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра»; визнати недійсним договір поруки №05/06/2006/840-к/134 від 08 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра»; зобовязати відповідача повернути ОСОБА_1 надмірно сплачені кошти у сумі 7734,59 гривень, а також 1574,63 доларів США. На обґрунтування позову заявник посилався на наступні обставини.
Між сторонами 08 червня 2006 року укладено кредитний договір №05/06/2006/840-к/134. Відповідно до п.1.1. зазначеного договору позивачу надано у тимчасове користування грошові кошти у сумі 26000,0 доларів США. За умовами договору визначено термін повернення коштів 07 червня 2029 року, плати за користування кредитними коштами із розрахунку 9,5% річних, плати за управління кредитом щомісячно 0,14% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом. В якості забезпечення зобовязання за кредитним договором між сторонами укладено 08 червня 2006 року іпотечний договір, предметом якого є квартира №1 у будинку 1, по Деволанівському узвозу в місті Одеса.
08 червня 2006 року між ОСОБА_2 та банком укладений договорі поруки №05/06/2006/840-к/134, згідно із яким поручитель поручається перед відповідачем за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобовязань, що виникли з кредитного договору. Позивачі вважають, що зазначений кредитний договір укладений з грубим порушенням вимог чинного законодавства України, а подальше його виконання завдає значних матеріальних збитків. Враховуючи зазначене, позивачі просять визнати зазначені договори недійсними, та стягнути надмірно сплачені позивачем кошти.
Відповідач у судове засідання не зявився неодноразово, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся в установленому законом порядку. Суд у звязку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 169 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від позивача ухвалив слухати справу за відсутності відповідача, який не зявився, у порядку заочного розгляду справи.
Позивач ОСОБА_2 надала суду заяву, якою позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила розглядати справу за її відсутності.
Позивач ОСОБА_1 надав суду заяву, якою позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти розгляду справи у заочному порядку, просив розглядати справу за його відсутності.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити із задоволенням позову. Судом встановлені такі фактичні обставини на підставі представлених письмових доказів.
08 червня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк «Надра» та ОСОБА_1 укладений договір про надання споживчого кредиту №05/06/2006/840-к/134, за яким позивачем отримано споживчий кредит в сумі 26000,0 доларів США.
Відповідно до умов зазначеного договору, визначено термін повернення коштів 07 червня 2029 року, розмір плати за користування кредитними коштами із розрахунку 9,5% річних, плати за управління кредитом щомісячно 0,14% від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом.
В якості забезпечення зобовязання за кредитним договором між позивачем та банком 08 червня 2006 року укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира №1 у будинку 1 по Деволанівському узвозу в місті Одеса.
08 червня 2006 року між ОСОБА_2 та банком укладений договір поруки №05/06/2006/840-п/134, згідно із яким поручитель поручається перед відповідачем за належне виконання ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобовязань, що виникли з кредитного договору.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 ЦК України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 «Позика» глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Пунктом 2 ст. 1046 ЦК України визначено, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до п.1.2 оскаржуваного договору кредитні кошти надавалися позивачу для проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 08.06.2006 року на придбання квартири.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року, дія Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Отже, з умов кредитного договору вбачається, що грошові кошти наданні позивачу в споживчих цілях для придбання квартири. Таким чином, оспорюваний кредитний договір є договором споживчого кредиту, тому до цих правовідносин застосовуються норми Закону України «Про захист прав споживачів».
При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема:мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи. Інформація споживачеві повинна надаватися згідно із законодавством про мови.
За правилом ч.3 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов'язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.
Позивач ОСОБА_1 зазначив, що такої переддоговірної роботи з ними банком не було проведено; також його не було повідомлено про наявні форми кредитування, відмінності між ними. Натомість, банк запропонував йому укласти договір за ануїтентною схемою, яка є найбільш невигідною для нього і, відповідно, найбільш вигідною для банку. Ці обставини заперечені належним чином відповідачем не були.
Наведені правила повною мірою реалізовано, зокрема, у п. 2.1 постанови НБУ № 168 від 10.07.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Крім того, в п. 2.4. цієї постанови НБУ зазначено, що банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.
Крім того, позивача ОСОБА_1 не повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, що призвело до того, що позивач був позбавлений можливості реально оцінити суму переплати по кредиту та доцільність його отримання.
Таким чином, банк відповідач не надав усієї необхідної інформації про істотні умови кредитування, що є грубим порушенням прав позивача як споживача певного роду послуг.
Додатково судом враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається,зокрема, детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача. Втім, як встановлено, банк взагалі не повідомив позивача про сукупну вартість кредиту ні до, ні під час укладення, ні в самому тексті договорі. Наведене опосередковано свідчить про те, що банк свідомо ввів позивача в оману щодо істотної умови договору, зокрема, такої його істотної умови як його ціни.
Істотним порушенням вимог закону є також не визначення, відсутність в кредитному договорі встановленого графіку платежів, що також вплинуло на можливості позивача оцінити його реальну вартість отриманого кредиту.
Наведене повною мірою узгоджується із позицією, викладеною у п.16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», згідно із яким суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
Отже, судом встановлено факт навмисного ненадання банком позичальнику важливої інформації, що згідно з п. 2 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» свідчить про введення споживача в оману.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України ), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Банк вдався до введення позивачу в оману під час визначення розміру щомісячного ануїтентного платежу, розмір якого становить 270,00 доларів США (п.3.3.2. Договору). Втім, за підрахунками позивача, розмір щомісячного платежу відповідно до базових умов кредитування, вказаних в договорі, повинен становити 205,73 доларів США, що підтверджено відповідним розрахунком, та не заперечено відповідачем.
Таким чином, банк щомісячно вимагав від позивача сплатити зайві (270,00- 205,73) 64,27 доларів США. Станом на дату подачі позову (01.12.2014 року) розмір переплати за користування кредитом за 8 років становить (21890,38 - 15083,09) 6807,29 доларів США.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цьогозакону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Крім того, за умовами кредитного договору плата за управління кредитом сплачується окремо від суми мінімально необхідного платежу, визначеного в п. 3.3.2 договору, і нараховується щомісячно від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом без врахування розміру відсотків.
Як зазначав позивач та встановлено судом, графік платежів по кредитному договору відсутній. Тобто відповідачем створено таку ситуацію, за якої позивач повинен щомісяця платити окремо від суми щомісячного мінімального платежу певну суму комісії, розмір якої чітко не визначений, яку сам позивач повинен розрахувати. Беручи до уваги те, що позивач позбавлений повної та достовірної інформації про те, яку частину коштів з місячного платежу банк зараховував в рахунок оплати відсотків, а яку на тіло кредиту, він був позбавлений можливості правильно визначити суму заборгованості по кредиту і, відповідно, суму комісії.
Так само, відповідач визначає суму комісії, хоча в договорі чітко зазначений її розмір та порядок розрахунків.
Відповідно до п. 3.5 кредитного договору, якщо протягом дії цього договору позичальник несвоєчасно та/чи неповністю вніс черговий мінімально необхідний платіж та/чи інші платежі, передбачені цим договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов'язань по цьому договору в наступному порядку: плата за управління кредитом; прострочені відсотки за користування кредитом; відсотки за користування кредитними коштами; пені та штрафи; прострочена сума кредиту; сума кредиту.
Таким чином, із грошової суми, яка має бути заплачена за певний місяць, банк в першу чергу вирахує плату за управління кредитом, розмір якої невідомий і змінюється щомісяця. Потім банк вираховував різницю із тієї суми, яку позивач планував заплатити в погашення відсотків та тіла кредиту. Відповідно в останнього виникає заборгованість із сплати відсотків та/чи тіла кредиту, на яку нараховуватиметься пеня та штрафи.
На підставі викладеного, піддавши аналізу зазначені положення кредитного договору №05/06/2006/840-К/134, можна дійти висновку, що його умови викладені таким чином, щоб у позичальника без його відома та поза його волею могла сформуватись заборгованість по сплаті кредитних платежів, на яку банк вправі був би нарахувати пеню і, відповідно, отримати додаткову протиправну вигоду.
Як вбачається з копій квитанцій про внесення коштів на виконання умов кредитного договору позивачем, що наявні в матеріалах справи (а.с.20-88), з дати підписання договору позивачем виконувались умови кредитного договору від 08 червня 2006 року.
Додатково судом враховано, що банком при наданні кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору не попереджено споживача про валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим кредитним договором, не надано інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюті зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.
Таким чином, позивачу ОСОБА_1 довелось нести значні додаткові витрати сімейного бюджету, оскільки після укладення договору значно зріс курс долара США по відношенню до гривні України, це потягло значне збільшення боргових зобов'язань.
Разом в цілому позивачем сплачено за кредитним договором (внесено до каси банку) згідно з квитанціями в період з 05 липня 2006 року до 01 грудня 2014 року: 27574,63 доларів США та 7734,59 гривень.
Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним, суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048-1052, 1054-1055), статті 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів укладених із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналогічних висновків дійшов й Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 22 жовтня 2014 року по справі № 161/16470/13-ц, згідно із якими в таких самих правовідносинах між банком та позичальником визнано недійсним кредитний договір з тих підстав, що в кредитному договорі не було відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача та не вказано повної орієнтовної вартості кредиту.
Ненадання вказаних документів та непредставлення позивачу вказаної інформації підтверджується у повному обсязі наявною в матеріалах справи копією кредитної справи №05/06/2006/840-К/134 від 08 червня 2006 року, наданою відповідачем за ухвалою суду.
Резюмуючи, суд має зробити висновок, що кредитний договір №05/06/2006/840-К/134 від 08 червня 2006 року, укладений між банком та ОСОБА_1, не відповідає вимогам зазначених норм законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
При цьому, враховуючи, що іпотечний договір від 08 червня 2006 року та договір поруки №05/06/2006/840-к/134 від 08 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством комерційним банком «Надра», є похідними договорами, що укладені з метою забезпечення вимог за спірним кредитним договором, ці договори також мають бути визнані судом недійсними, оскільки забезпечують недійсне зобовязання.
Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе задовольнити позовну вимогу позивача про стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 7734,59 гривень, а також 1574,63 долари США (27574,63 26000), які передані відповідачу у якості виконання позивачем ОСОБА_1 умов кредитного договору.
За правилом ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановленихстаттею 61 цього Кодексу.
За змістом частини 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав може бути визнання правочину недійсним.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.
Відповідно до ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Виходячи з цього, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача в дохід держави становить 1574,63*21,64 (офіційний курс НБУ)+7734,59/100=418,09 гривень.
Суд має врахувати, що представник відповідача, будучи належним чином повідомленим про усі призначені судові засідання, не зявився в жодне з них, не представив доказів, які б заперечили викладену правову позицію позивачів.
Це не позбавляє цю сторону звернутися до суду із заявою про перегляд цього заочного рішення з поданням відповідних доказів, що мають істотне значення для розгляду та вирішення цього спору.
Керуючись ст.ст. 15, 16, 29, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 15, 61, 213, 215, 224-226 ЦПК України, СУД
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки і договору поруки задовольнити.
Визнати недійсним кредитний договір №05/06/2006/840-К/134 від 08 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра».
Визнати недійсним іпотечний договір від 08 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра», посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №2373.
Визнати недійсним договір поруки №05/06/2006/840-П/134 від 08 червня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра».
Зобовязати Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» повернути ОСОБА_1 надмірно сплачені грошові кошти у сумі 7734 (сім тисяч сімсот тридцять чотири) гривні 59 копійок, а також 1574 (одну тисячу пятсот сімдесят чотири) доларів США, 63 цента.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача шляхом звернення з заявою про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.
СУДДЯ: С.О. ПОГРІБНИЙ
22.06.2015